• +38(099)5295532 +38(097)0424087 +38(067)5951537
  • Години роботи с 09:00 до 17:30

Обратный звонок

Оставьте номер своего телефона, и мы перезвоним в течении рабочего дня


Я согласен(а) на обработку персональных данных


Костюм Запорізького козацтва

Як чоловічий одяг відомі вузькі штани - штани з білого або темного сукна, а також широкі шаровари.

Жіночий одяг забезпеченої городянки та селянки. XVI – XVIII ст.

Жіночий поясний одяг на значній території України був незшитий або частково пошитий у вигляді одного широкого або двох вузьких прямокутних шматків саморобної вовняної візерункової або однотонної тканини. Це - дві запаски, одноплатова обгортка (опинка, дерга), святкова плахта, яка існувала виключно на Середньому Наддніпрянщині. Незшитий поясний одяг із домотканої вовни мав чималу локальну різноманітність за рахунок різного орнаментально-колористичного рішення. Так, на території Середньої Наддніпрянщини в будні носили дві вузькі – чорну та синю – запаски, а на свята – багатобарвну картату плахту з ошатною орнаментованою запаскою – попередницею. На Поділлі існувала обгортка у вигляді широкого горизонтального полотнища чорної вовняної саморобної тканини, прикрашеної складними ритмічними композиціями орнаментальних різнокольорових смуг. У районах Подністров'я та Карпат носили як дві вузькі запаски, заткані різнокольоровими смугами з додаванням металевої нитки, так і поясний одяг у вигляді широкого горизонтального полотнища з місцевими варіантами колориту та оформлення.

Поряд з незшитим поясним одягом в Україні розвиваються i пошиті форми. На Поліссі, наприклад, широко відомими були літник та андарак. Літник – це вертикально смугаста вовняна стдниця (на червоному тлі різнокольорові смужки: зелена, чорна, жовта, синя, біла). Андарак - червона однотонна спідниця із закладеними по спинці зборами та широкою орнаментальною смугою внизу.

Спідниця шорців, яка існувала на Львівщині, виконувалася з вовняної тканини, затканої багатобарвними вертикальними смугами, розташованими у складному ритмічному чергуванні на 6i-лому фоні. Внизу вона обшивалася червоним саморобним шнуром.

Димка, малеванка, друкарка - так називалися полотняні спідниці з набивним малюнком, нанесеним вручну.

Кожна місцевість, навіть кожне село відрізнялися самобутністю малюнка, орнаменту та крою спідниць. Особливе місце серед цих показників займав орнамент – найрізноманітніший засіб прикраси жіночого одягу. Орнаментація виконувалася техніками ткацтва, набійки, вишивки, аплікації, художнього шва і відповідала звичним стереотипам, що склалися на конкретній території.

Виразним елементом одягу був і головний y6ip – своєрідний символ сімейного статусу жінки. У дівчат - це вінець, обруч, перев'язка, які завжди одягалися так, щоб була відкрита верхівка. На свята натягували вінок із квітів, який особливо багато прикрашали під час весілля. Як відомо, на другий день весілля голову дівчини покривали рушників головним убором - наміткою, а потім одягали жорсткий чепець, який у різних місцевостях мав значну різноманітність форм (трапецієподібний, овальний, серпоподібний, сідлоподібний і т. д.). Чобець, за звичаєм, жінка на людях не знімала, а, йдучи до церкви чи в гості, поверх нього обов'язково одягала ще й покривало у вигляді довгого рушникоподібного накидки. Якість тканини, а також способи зв'язування намітки також мали регіональну різноманітність. На Середньому Наддніпрянщині намітки робили з найтонших видів саморобного лляного або конопляного полотна (димку), а в західних областях - з більш щільного полотна (нафрами).

Як і за часів Київської Русі, селяни у XIV-XVII ст. одягали шкіряні ноги або плетені ноги. Багаті носили чоботи та черевики. Святкові чоботи робили із двоколірного сап'яну, завдяки чому вони називалися чорнобривцями.

Верхній одяг селян виготовлявся із саморобного валяного сукна. Розвиток цього одягу йшов від прямоспинного до приталеного крою. Пряма форма використовувалася в довгих плащах типу манти, гугле, чуги, а також у короткій гуні. Селянський одяг. XVII - XVIII ст. Широко використовувався i одяг типу почту. Її крій поступово ускладнювався за рахунок вставки з боків клинів – вусів – або за рахунок додаткових полотнищ, вшитих по лінії талії. Заможні селяни носили верхній одяг із покупних мануфактурних тканин – жупан. Взимку основним одягом був овчинний кожух, а не критий тканиною. Крій та пропорції кожухів у різних місцевостях мали свою специфіку.

Верхній одяг селян виготовлявся із саморобного валяного сукна. Розвиток цього одягу йшов від прямоспинного до приталеного крою. Пряма форма використовувалася в довгих плащах типу манти, гугле, чуги, а також у короткій гуні. Селянський одяг. XVII - XVIII ст. Широко використовувався i одяг типу почту. Її крій поступово ускладнювався за рахунок вставки з боків клинів – вусів – або за рахунок додаткових полотнищ, вшитих по лінії талії. Заможні селяни носили верхній одяг із покупних мануфактурних тканин – жупан. Взимку основним одягом був овчинний кожух, а не критий тканиною. Крій та пропорції кожухів у різних місцевостях мали свою специфіку.

Своєрідно розвивався у цей період одяг міського населення.

Категория: Интересные факты | Добавил: master (29.05.2020)
Просмотров: 139 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Комментарий:
Ваше имя *:
Ваш e-mail *:
Проверочный код *: