Традиційний одяг українських козаків.

Формування козацького народного костюму відбувалося на основі українського народного одягу. Великий вплив справив східний і благородний одяг. Але визначальним був спосіб життя, котрий вели козаки. Зважаючи на те, що їм часто доводилося брати участь у бойових діях, у козацькому вбранні зустрічалися елементи, які виконували захисну функцію. Одяг «на проводах», із вшитими залізними дротиками, оберігав власника від серйозних поразок після ударів холодною зброєю. Те, що кожен козак мав екіпіруватися самостійно, унеможливлювало введення в козацькому війську мундирів. Хоча видача козакам тканин замість плати робила їхній одяг схожим на форму. Такий самий ефект мало і масове використання козаками дешевих домотканих тканин та традиційного одягу. Крім того, практикувалося пошиття однакових шапок, що полегшувало управління козацькими підрозділами у бою.

Козацький костюм ділився на звичайний та парадний. Тому головними якостями звичайного костюма були зручність та невисока ціна. Для пошиття повсякденного одягу використовувалося домоткане полотно, дешеві сорти сукна, шкіра, мерла, недорогі дерев'яні, кістяні та металеві гудзики. При виготовленні парадного одягу використовувалося хутро соболя, куниці, білки, рисі та ін. Тканина, з якої шився такий одяг, привозили з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, а також зі Сходу. Парча, оксамит, штоф прикрашалися елементами стилізованого орнаменту рослин, вписаного в різні медальйони. Гудзики для парадного одягу часто робилися зі срібла, перлів, дорогоцінного каміння і були художніми творами. Дороге взуття шилося з високоякісної шкіри – сап'яну.

Шаровари.

Основним елементом козацького костюма були широкі шаровари, які добре пристосовані до верхової їзди. Козацькі шаровари шилися з чотирикутною вставкою ззаду, що утворювала мотню та з'єднувала штанини. На поясі робилася широка вшита складка, в яку затягувався очкур (мотузковий пояс). При цьому утворювалося багато пишних складок, які брали в облогу стан козака. Особливістю козацьких шаровар була їхня ширина (іноді для пошиття використовувалося до 10 метрів тканини!!!). Шилися шаровари із сукна чи китайки яскравого кольору. Штанини шаровар не заправлялися в чоботи, а прив'язувалися зав'язками поверх чобіт.

Сорочка.

Ширина домотканого полотна (45-50 см) визначала особливості крою сорочок. Вони складалися з трьох частин з асиметричним розташуванням швів. Українські сорочки мали тунікоподібний крій або прямокутні вставки на плечах (полік). Чоловічі сорочки мали на грудях прямий розріз – пазушка. Зав'язки сорочок робилися із шовкових шнурів чи стрічок. По Полику, коміру, пазушці та чохлах рукавів сорочки прикрашалися вишивкою. У парадному костюмі іноді поверх сорочки надягалася верхня сорочка – сорочка. Рубашки шилися з високоякісного полотна і прикрашалися вишивкою шовком, сріблом та золотом.

Шапка.

Парадні шапки мали баранкову країну, сукняне зелене або червоне дно, прикрашене золотим позументом, пензель та гачок для її підв'язки. Дорожче шапки шили з парчі чи інших багатих тканин, що оточували дорогим хутром. Окраїна шапки часто правила козакам за кишеню: вони ховали там кисет, трубку, кресало.

Пояс.

У походах козацький одяг оперізували шкіряним поясом. Пояси виглядали шкіряного ременя шириною до 4 см і довжиною до 1,5 м. Пряжки таких поясів мали рухомий язичок і робилися із заліза. Деякі пояси виготовлялися із прикрашеної тисненням шкіри та мали посріблені пряжки. Дорогі пояси робили з шовку, їхня довжина доходила до 10 аршин, а кінці були прикрашені золотими або срібними кистями. При надяганні такого пояса без сторонньої допомоги один його кінець козак кріпив до забитого в стіну цвяха, а інший, обертаючись, намотував на себе. На поясі козаки носили сумки, гаманці, порохівниці та шаблі.

Чоботи.

Чоботи та постоли. Найчастіше чоботи шилися з юфті і мали високі халяви. Ще в середині 17 ст. не у всіх козацьких чоботях підошва мала більший виріз з одного боку (що розрізняло чоботи для правої та лівої ноги). Крім того, вони ще не мали підборів. Натомість до підошви за допомогою трьох металевих шипів кріпилися металеві підковки. Таке взуття було краще пристосоване для верхової їзди. Згодом козацьке взуття почали шити із підборами. Вдома чи на роботі козаки носили постоли. Парадні чоботи шилися із сап'яну і мали мідні чи срібні підкови. Поверх сорочки вдягався піджупанник, а потім і жупан. Іноді на сорочку вдягалися черкеска, каптан чи почет. Часто козаки носили куртки-юпки, капарани. У холодну пору року козаки користувалися кожухами, шубами. Старшина носила кожухи з хутра лисиці, вкриті дорогим сукном, або шуби з лисиці, бобра, соболя. У негоду одягали кобеняки, Вільчур, єпанчі, які захищали від дощу, снігу та великого морозу. Найчастіше в будні дні і в походах козаки носили кожухи, кобеняки, почти, каптани, скіни, хромові чоботи і т. д. Робочий одяг козаків був ще скр

лено поступовим поділом праці, зокрема виділенням ткацтва в окреме ремесло. Цехове, а потім мануфактурне виробництво викликало певну уніфікацію одягу, значну його відмінність від домашнього – i у техніці ткацтва, i у способах пошиття, i у структурі всього комплексу. Формування національного ринку забезпечувало великий асортимент тканин, зокрема імпортних.

Чоловічі сап'янові чоботи Тільки останні мали значну кількість видів: камка, тафта, китайка, атлас, завіса, бязь, міткаль, кіндяків, кумач тощо. Шовкові та бавовняні тканини в основному завозили зі сходу: з Китаю, Індії, Персії, Туреччини, Закавказзя, Середньої Азії, а також із Криму; вовняні - з країн Західної Європи: Англії Франції, Італії, Фландрії, німецьких князівств. Лише імпортного сукна існувало понад 30 сортів.

Разом з тим розвивалося i місцеве виробництво лляних, шовкових та вовняних тканин високої якості. Недарма серед міських ремісників виділялися такі фахівці, як полотняники, сукняри, шовковичні. Урізноманітнювалася і палітра квітів: до тих, що здавна вживалися, додалися блакитний, гвоздичний, сірий та ін. стрічки, шнури, нитки тощо. Імпортні речі коштували дуже дорого, тому їх використовували лише для святкових очипків чи запасок, прикрашали ними верхній одяг чи деякі елементи орнаменту творчо переробляли на вишивку чи набійку.

Міський одяг, як i раніше, відображав соціальне розшарування населення. Пересічні городяни - ремісники, дрібні торговці, прислуга - зазвичай були вихідцями із сільської місцевості, а тому й продовжували носити одяг, близький до сільського. Зрозуміло, у місті він все більше нівелювався, втрачаючи локальну специфіку. Як i в селі, комплекс одягу городян включав сорочку i штани чи сорочку i спідницю, але сорочка стає нижньою одягом. Щодо форм і крою одягу, то вони змінювалися повільніше. Розрив у крої між селянським та міським костюмом відбувався через те, що міський одяг середніх верств поступово починає розвиватися за загальноєвропейськими законами, підкоряючись впливу моди.

Соціальна диференціація міського одягу передусім позначалася використання тих чи інших матеріалів. Якщо бідні городяни вживали, як і селяни, саморобні тканини з льону та вовни, а покупці - тільки для обробки, то заможні шари - переважно uiobkobн тканини, парчу, оксамит, високоякісне сукно, дороге хутро.

У міському костюмі, порівняно з сільським, налічувалася велика кількість предметів. На відміну від полотняної сорочки заможних городянок була шовкова, з глибоким вирізом. На верхню частину сорочки одягали ліф із вузькими рукавами, які застібалися чи зашнуровувалися. Спідниці та ліфи робили з дорогих тканин штофні шовки, атласи, парчі. На голову надавали шапки-кораблики овальної форми з шовку, оксамиту чи парчі. Дуже різноманітним був верхній жіночий одяг-кафтани, скіни, сувої, каптани. Люди середнього достатку одягали чоботи та черевики з телячої, волов'ячої, кінської шкіри чи юфті. Найбільш заможні - з перського та турецького саф'яну: червоні, жовті, зелені, блакитні, блакитні, 6або тілесного кольору. Таке взуття густо вишивало золотом, особливо халяви.

Костюм багатих городян. XVI - XVIII

У чоловічому одязі городян обов'язковим компонентом був каптан із саморобного сукна. Він підперезаний широким поясом, якість якого свідчила про спроможність власника. Жупан носили в парі з кунтушем - верхнім одягом з довгими рукавами або прорізами для рук, які іноді підшивали хутром.